Життя українського народу складається із багатьох факторів, однак величезну його частину займає народне мистецтво. Саме воно відображає етнічні ідеали народу, його естетичні смаки та вподобання, а також впливає на його емоції, думки та почуття. Тому ще за діда-прадіда різноманітні митці художньої справи намагалися прикрасити побут людини, а отже - її життя, поєднуючи красу та силу природи із людським буттям.

         Оскільки осередком добробуту, родинної єдності та житлового простору із давніх давен вважалася хата, то саме вона стала колискою декоративного розпису. Проте він мав не тільки декоративне значення – відомо, що наші предки надавали особливу увагу кожному із нанесених символів, оскільки вірили у їх магічні властивості захищати від усього поганого.

         Так одним із найбільш відомих декоративних розписів нашої країни, що зародився у самому її серці, є Петриківський. Нам відомо, що прабабка Петриківського розпису, точніше, його перших екземплярів, народилася на вибіленій стіні хати українського, а саме, дніпровського, ґазди.

         Розписом займалися, в основному, жінки. А от матеріалом для нанесення розпису на білосніжну стіну створювала сама природа: це і яєчний жовток, і соки різних плодів, що забезпечували яскраві кольори, це і пензлик, зроблений із кошачої шерсті, який надавав лініям розпису незвичайну тонкість. Як повідомляють знавці, така технологія розпису була новаторською для свого часу, проте дуже швидко стала не аби-як популярною – кожна господиня хотіла, щоб її хата була кращою за хату її сусідки, тому, як приходив час, хату знову білили і наносили наново візерунки розпису, вигадуючи та додаючи до композиції нові елементи. Так і набував Петриківський розпис тих рис, які ми знаємо сьогодні, а разом із нами – і весь світ.

         Декоративний розпис був дуже поширений у багатьох районах України. Не винятком стала і Київщина. З-поміж різноманітності видів і технік розпису виділяється той, що так і називається – Київський розпис. А от вирізняється він як раз своєю надзвичайною схожістю з розписом петриківських майстрів.

         Відомо, що митці Київського декоративного розпису набагато молодші за петриківських в історичному плані, проте точні дати дня народження обох видів розпису історії не відомі.

         Техніка ж Київського розпису зародилася як окремий вид декору завдяки зусиллям Н. Стависької, художниці з розпису. Виникла техніка на основі традицій Петриківки, однак мала і свої особливості. Як стверджують знавці, Київський розпис виглядає «більш пафосно», оскільки лінії його орнаментів більш плавні та округлі, проте власне техніка нанесення елементів є більш ускладненою.

         Розпис виконується художніми олійними фарбами та, як правило, наноситься на чорний фон дерев’яного виробу. Дуже рідко, коли можна побачити «вільне місце» у розмаїтті орнаменту, оскільки майстри Київського декоративного розпису наносять його так, що здається, ніби кожен з елементів «налягає» один на одного, - це створює візуальну пишність «орнаментного букету». Здебільшого в малюнку переважають різні квіти, пташки не є обов’язковим елементом Київського розпису. В Петриківському розписі, напрочуд, чарівні пташки є центральною і невід’ємною частиною. Наявність золотих фарб та червона гамма малюнку також є одними з характерних ознак Київського розпису.

         Як і Петриківський, Київський розпис зазвичай виконується вручну, що забезпечує кожному з виробів своєрідну унікальність.

         Олійні фарби розпису після нанесення покривають чотирма шарами глянсового лаку, що захищатиме його протягом довгого часу.

         На жаль, на сьогоднішній день дуже мало майстрів Київського декоративного розпису, як і тих, хто знає його повну історію.

          Проте, ми повинні пам’ятати, що щира любов до рідної землі формується із любові саме до розуміння національних цінностей. Коли ми звертаємося до джерел народного мистецтва, розрізняємо особливості кожного з його видів, усвідомлюємо багатство кожної деталі, ми приймаємо свій величний родовід.


11 января 2017 г. 12:20